Педикульо́з (лат. pediculosis, завошивленість) —
ектопаразитне захворювання шкіри, породжене вошами.
Педикульоз має такі прояви:
шкірний свербіж у місцях укусів вошей
дрібні сірувато-блакитні плями на шкірі
наявність гнид у волоссі
Від моменту зараження до перших ознак хвороби може
пройти кілька тижнів.
Збудник хвороби — рикетсії Провасека (Rickettsia
prowazekii)
Рикетсії
Провасека передаються через вошей — головним чином платтяну (Pediculus ve
stimenti), а також зрідка головну (Pediculus capitis).
Окрім безпосереднього паразитизму платтяні воші
здатні переносити епідемічний висипний тиф.
Епідемічний висипний тиф (інші назви: європейський, історичний, космополітичний, вошивий висипний тиф, військовий, голодний тиф, госпітальна, тюремна, табірна гарячка)
Поширення висипного вошивого тифу було закономірно
пов'язано з такими місцями зосередження людей як численні в'язниці, пересильні
пункти, нічліжні будинки з притаманною їм антисанітарією, убогістю,
забрудненням. З в'язниць зараза часто проникала до судів і вихлюпувалася в
міста.
Епідемії висипного тифу неодноразово прокочувалися по земній кулі, особливо у часи різних
соціальних потрясінь (звідси походять назви голодний, воєнний тиф). Так, зокрема,
епідемічний висипний тиф викосив половину військ Наполеона під час походу до
Росії в 1812 році. У період Російсько-османської війни 1768—1774 років у
російських військах від епідемічного висипного тифу загинуло 44 тисячі
військових.
В період І світової війни 1914—1922 рр. у Європі
захворіло близько 35 млн людей, з яких 6 млн померли.
Трохи менші за кількістю уражених епідемії висипного
тифу відбулися під час ІІ Світової війни, особливо на Східних фронтах. Це
відбулося через те, що були відомі на той момент досить ефективні засоби
запобігання хвороби, особливо в умовах організованого війська. А от широкого
розмаху спалахи епідемічного висипного тифу мали у концтаборах, на окупованій
території, зокрема й в Україні.
Станом на XXI століття епідемічний висипний тиф
спостерігають на всіх континентах, де його реєструють переважно у прошарках
людей з низьким соціально-культурним та економічно-матеріальним рівнем життя. В
останні роки хворобу виявляють в Африці, у Латинській Америці та Азії Фіксують
щорічно від 6 до 10 тисяч хворих.
